Мене ніхто спеціально не навчав в'язати, але я вмію це з тих пір, як почала розуміти, що із клубка ниток можна зробити своїми руками красиву річ.

Будучи у віці 8-9 років, я вже почала в'язати собі светрик. Пам'ятаю, це були сірі вовняні нитки, тоді я ще зробила червоні тоненькі смужки. Це було так красиво!

Звичайно, я кожен день спостерігала, які чудові речі виходили із різної пряжі в руках моєї мами. Вона і прищепила мені любов до цієї творчості.

Так! Саме творчості, а не ремесла. 

У нас в домашній бібліотеці було дуже багато різноманітних книг по в'язанню спицями та гачком. З їх допомогою я і навчилася в'язати. Одна з них була дуже барвисто оформлена і називалася «З чарівного клубка». Чари й дійсно були! Річ, зроблена своїми руками, зі смаком, якісно і з душею приносила велике задоволення. Це стало моїм захопленням на все життя.

Я завжди із ніжністю беру в руки клубок ниток, розглядаю його, і вже в моїй уяві виникають найрізноманітніші ідеї. В'язання мене надихає, а в скрутну хвилину (в житті буває всяке) рятує від сумних думок, заспокоює.

Петелька до петельки, дивишся, і вже в твоїх руках вимальовується м'який, пухнастий зразок трикотажного полотна. Я милуюся ним і думаю, що мені з нього придумати? А «придумок» завжди багато. Це і светри, і сукні, і спідниці, і пальто, і різні дрібниці. Річ, зроблена своїми руками, завжди приносить велике задоволення. Я знаю, що це ексклюзив, і ні в кого у цілому світі такого немає.

Існувала думка, що в'язання – це доля бабусь із тим, щоб заощадити на «магазинних» речах. Я із цим категорично не згідна. Так, наші бабусі вміли в'язати, тому що вони хотіли прикрасити своє життя, і вони розумілися на цьому.

Не можу собі уявити, як би я не вміла вив'язати своїй дитині шапочку, шкарпетки чи пінетки. А гарна біла косиночка, якою я пов'язувала кучеряву голівку своєї маленької модниці в дитинстві, зберігається в її гардеробі до сьогоднішніх днів. Такі речі, як ажурний капелюшок від сонця, гарне платтячко, зроблене з любов'ю, виховують із самого раннього дитинства почуття краси. А крім усього між дитиною і мамою утворюється зв'язок через зроблену своїми руками річ. Перебуваючи, наприклад, в дитячому садку, дитина відчуває себе впевненіше і більш захищеною, вона легше переносить розлуку, поки звикне до чужих людей.

     

В'язані вироби виступають у ролі оберегів. Влітку – це вироби із бавовняної пряжі, платтячка чи сарафанчики на лямках, що зав'язуються на плечах та не утрудняють рухів дитини, в них не спекотно. Взимку – шапки із великими помпонами, рукавиці, теплі шкарпетки, костюмчики. Тепло, гарно і кожного разу щось новеньке.

     
Зараз у цьому виді творчості працює багато дизайнерів. Сайти по в'язанню, журнали, уроки на YouTube. Я люблю дивитися, читати, але ніколи не можу скопіювати собі річ. Запозичити якусь ідею, взяти маленьку деталь, штрих, але в цілому це має бути МОЯ річ, створена із моїм почуттям поняття міри та краси.

У в'язаних трикотажних полотнах мені подобається простота ліній, візерунків, фактур. Я не люблю перенасичення фантазій, віддаю перевагу мінімалізму, але обов'язково - якості виконання.

В'язані речі, ручна робота - це завжди модно, ексклюзивно, сучасно.
 

Ось тут можна зробити замовлення >>>

"Техніка", яка інколи допомагає мені сьогодні (ще мамина, але така актуальна):